Кожного з нас позначено символом, який визначає або як деякі стверджують, впливає на наше життя. Він залишається з нами до останнього подиху, до того моменту, коли агонія або бажаний спокій сповняють душу. Лишається лише символ, змінюючи свого власника на шматок каменю з датами….. Ім’я …. Це той знак, дар чи ноша, що ми несемо впродовж відведеного нам часу. З його допомогою кожен вписує свою історію у багатотомну книгу під назвою «Людське буття». Окремі з них залишають свій авторський запис в іншому виданні «Людське існування». Обидва примірники єднає спільний редактор, в реальності існування якого сумніваються багато із авторів, записи яких вміщені у ньому. У цих книгах безліч глав, розділів, кожен з яких позначений своїм символом - Ім’ям. Але існують три глави, які вирізняються з-поміж усіх інших, адже вони не мають звичних символів-Імен…..Є лише умовні позначення – ВОНА, вона, Він….Все досконало банальне і незрозуміло таємниче. Редактор надав їм достатньо чистих аркушів у своїй книзі, але чомусь ці три автори не поспішали марнувати їх своїми роздумами, записами. Поки що єдиними помітками на їхніх сторінках були редакторські словесні портрети кожного з них.
Вона…..Тиха, спокійна, задумлива і творча особистість….А життя схоже на постійну боротьбу з власним «я» і внутрішнім бажанням стати кращою, ризикнути і довести самій собі, що може злетіти високо, не впавши….Тихий погляд, який приховує пристрасть, крихку віру, байдужість.
ВОНА… майбутня проекція вже існуючої постаті на ім’я «Вона»….Сильна, вольова і здавалося б незламна….Впевнено крокує до своєї мети і не пробачає помилок своєї зменшеної копії, яка бореться за власну життєву філософію і право на незалежне існування. Іде лише вперед, не знаючи слова «неможливо», одним поглядом спопеляє, а в душі захлинаючись від відчаю, картає себе.
Він…. впевнений у собі, лідер, чуйний, але це лише його компліменти власному нікчемному «я». Безхребетне, одноманітне існування під диктатурою особи по імені ВОНА. Своє життя він уявляв як одвічну безтурботну рутину, яка не приносить ні радості, ні смутку, навіть того елементарного відчаю. Існувала лише повсякденність, сірі фарби, які робили очі байдужими, пустими, і тихенько занурювали свої пазурі у душу, витравлюючи з неї банальну гідність. Колись Він тримав у руках яскраві фарби, створюючи свій власний кольоровий мрійливий світ, відчуваючи порух крил за спиною. Дивлячись навколо довірливими дитячими очима, йому здавалося, що він сповнений кольорів і варто лише відірватися від землі аби відчути ейфорію польоту.
Здавалося б, що персонажі чітко визначені, їх троє, але як завжди хтось залишається у тіні своїх попередників. Воно…..Дивне, невизначене, але змістовне доповнення існування-життя головних персонажів. Воно панує у душі та серці кожного зі згаданих попередників, але водночас існує у абсолютно різних вимірах, образах та наповнене індивідуальним сенсом книжкової трійці. Сірий кардинал, тінь, прихований егоїзм…..Фантазія бурхливо реагує на його появу, надаючи кожного разу новий символ-ім’я. Але Воно має єдину, незміну назву – Бажання. Саме Воно змушує рухатися вперед, впадати у депресію, жаліти себе, відчувати всемогутність….
Воно практично забуло шлях до його думок, а двері душі закриті для такого відвідувача. У нього Воно має власне ім’я- Прагнення. Бажання-прагнення….Саме Воно було Його єдиним стимулом кожного дня переконувати себе у власній значимості на фоні двох інших персонажів. Воно вдало підлещувалося до Його нікчемного самолюбства, створюючи ілюзію позитивного та самодостатнього образу. За завісою бажання-прагнення впевнено існував Він- втрачений, забутий маленький хлопчак, який колись тримав у руках яскраві фарби цього світу.
У ЇЇ життя домінувало єдине бажання- це панування. Воно визначало життєві орієнтири, моральні цінності та спрямовувало діяльність, думки на реалізацію цих цілей. Вже перші ЇЇ кроки сміливо заявляли про бажання жити за власними переконаннями, самостійно приймати рішення, ігноруючи думку тих, хто був поряд. З роками бажання-панування зміцнювалося у ЇЇ душі, переконуючи власника у своїй всемогутності, безапеляційно встановлюючи свої правила гри. Можливо, Воно було тією рушійною силою, яка допомагала створити цей ідеально-трагічний образ, який мав символ-ім’я ВОНА. Подекуди складалося враження, що Воно перетворювалося на друге «я», яке вдало маскувало існування свого попередника.
У її душі також знайшло притулок Воно. Його риси були бліді, з сірими очима та блукаючим поглядом, який доповнювала відчайдушна депресія. Хоч як вона не намагалася розфарбувати власне Воно яскравими фарбами, всі зусилля виявлялися марними. Її душевна пустка поглинала усі прояви позитиву та сподівання. Воно співіснувало з нею в образі бажання-розчарування. Нікчемне, кволе, егоїстичне бажання-розчарування розправляло крила у її душі та думках. Воно всотувало барви її очей, роблячи їх байдужими, надії, які давали наснагу гордо тримати голову і самоутверджуватися у самозакоханому егоїстичному людському потоці.
Воно вдало комбінувало у собі кардинально протилежні явища: заохочення і пригнічення, бажання і лінь, любов і ненависть, злети і падіння чиєїсь душі. Комбінації виявлялися індивідуально у характері кожного згаданого персонажа, який впродовж життя надавав їм своєрідних характеристик та епітетів. Легка тінь на ім’я Воно впевнено крокувала сторінками життя-існування своїх власників, гордо заявляючи право на існування.
Всі троє живуть (чи можливо існують???, за їх власним ствердженням ) на окремих сторінках. Проте ці папірці єднає не лише обгортка, яка тримає їх разом, а й спільне життя власників. Життя, яке вони марнують, будують, наївно намагаються змінити його на краще. Внутрішній егоїзм кожного з них не дозволяє поглянути в очі один одного і сказати те, що замуровано у занедбаних кутках совісті. Їх життя об’єднано, але водночас обмежено чотирма стінами в яких вони створюють літопис свого існування. Кожен ранок розпочинається з того, що Вона відкриває очі і малює ідеальну картинку прийдешнього дня. Щасливі та досконалі образи снують перед очима, але раціональний скептицизм перетворює все це на попіл. Відчуття реальності додає владний голос, яким ВОНА вириває з лагідних обіймів мрії і кидає у холодні руки реальності. ЇЇ слова холодні і пронизливі… ВОНА не додає у перелік своїх висловів ті, що мають відтінок ніжності, лагідності. Є лише форми наказу, вимоги, якими ВОНА керує оточуючими і всіма подіями власного життя. Холодний тон, безбарвні очі і кам’яне обличчя, яке вже давно покинули останні надії на отримання внутрішньої душевної рівноваги. ВОНА чомусь переконана у тому, що роль диктатора є її життєвим призначенням. Сім’я, рутинні дрібниці оточуючих, емоції посідають друге місце у переліку пріоритетів. Здавалося б, усі зусилля повинні бути лише для єдиного персонажа по імені «вона». Проте правила цієї гри не змінюються вже впродовж тридцяти років і ніхто не надає гарантій стосовно можливості корекції цих догматів. …Усі мешканці чотирьох стін підкоряються лише ЇЇ слову, жодних заперечень і побажань……Невидима в’язниця душ і мрій. Невже в ЇЇ свідомості, душі не виникає бажання бути звичайною, простою, відвертою, зрештою, беззахисною, відчути те, що хтось може опікувати, підтримувати, подекуди звинувачувати??
Слабке, занедбане існування трьох істот. Кожен тихенько виборює своє місце під сонцем. Хоча чомусь це сонечко посміхається не кожному, тому дехто залишається у тіні. І ось Вона бореться за свої такі бажанні промінці . Сьогодні теплі сонячні струни, завтра темна прохолода, а душа волає про допомогу, благаючи надати шанс на зміни. Кожного разу Вона говорить собі, що її щоденна «кріпосна праця» виховання підростаючого покоління повинна завершити своє існування. Історія самовідданого вдосконалення несформованих егоїстичних створінь триває вже п’ять років і кожен рік минає під гаслом «Зміни своє життя на краще!!!!! Знайди нову роботу!!!».Внутрішній дуалістичний світ розриває думки на шматки, додаючи ще більше сумнівів.
«А що буде якщо я дійсно ризикну? Зроблю спробу перетворити сіре рутинне існування на заклопотане, невідоме, але таке заманливе нове життя? З самого дитинства я зростала в атмосфері сімейного безладу, у якому два головні герої Він і ВОНА намагалися поділити сфери територіального та емоційного впливу. У таких конфронтаційних умовах формувалося «я» майбутньої відчайдушної особи, яка зараз прагне до корекції існуючих обставин. Тривала і клопітка праця над власною особистістю подекуди мала схвальні результати. Їх можна було помітити у рухах, погляді, мимовільній посмішці на обличчі. Я була вільною, незалежною, впевненою у своїх силах людиною, яка могла підкорити вершини, які на перший погляд здавалися недосяжними. Епізоди і кадри мого життя вкладалися у звичні догмати суспільства. Поява на світ, перше знайомство з навколишнім оточенням, друзі, школа, університет. УНІВЕРСИТЕТ!!!!! Це те місце, де я відчула, що можу вирізнятися з оточуючої маси, мала можливість творчо розвиватися і напевно змінити своє майбутнє в іншому напрямку. Але власними руками перекреслила усі перспективи і свідомо обрала стежину виховання підростаючого покоління. Велику роль у цьому відіграла ВОНА, змалювавши моє майбутнє у веселкових фарбах, але забула згадати про відтінки. Незначна деталь, але саме вона могла б вплинути на прийняття рішення. Коли ти дивишся на світ довірливими очима з відтінком реальності, тоді ще не хочеться вірити у те, що життя може бути не таким яким ти його вимріяв. Згодом романтизм поступився місцем реалізму і прагматизму, але надія на радужні перспективи все-таки залишалася. Але персонажі, які оточують мене кожного дня продовжують культивувати думку про те, що життя потрібно сприймати таким, яким воно є, а намагання змінити щось на краще виявляються лише егоїстичними амбіціями. Він думає, що знає сенс життя і правила, за якими ми маємо жити. Можливо саме тому для Нього є допустима думка про те, що образа близької людини є пересічною річчю….Слова-камені розбивали мою душу, калічили промінці надії на розуміння Його думок, принципів. Дива як завжди не сталося, але залишилися сліди, які навряд чи можливо буде залікувати….»
Життя може виявитися багатосерійним серіалом або короткометражною стрічкою, але у будь-якому з цих двох варіантів персонажі прагнуть до створення ідеальної картинки свого існування-життя, власних образів та характерів. Можливості для втілення цих задумів у руках кожного бажаючого, але от виникає питання, чи ми дійсно хочемо змінити те, що вже маємо??? Чи елементарне поняття самообману виявиться сильнішим за наші прагнення??
ID:
231710
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.12.2010 15:34:58
© дата внесення змiн: 28.12.2010 15:34:58
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
pjavascript
%20')ener.setSmile1('%20
