Одинокий старий клен
Листя жовте осипає.
Був і він колись зелен,
І радів своєму маю.
Вітру зимного зітхання
Проривається в морок.
І гірчить, мов нарікання,
Скрип покручених гілок.
Сяйво місяця мертвотне
Осипає чорну тінь.
Так життя муки солодкі
Здоганяють свою ціль...
́́́́́́