У пахощі саду пірнаю лицем я.
Ацтекоподібним, липневим, барвистим.
Розлито індиго на ехінацею.
Від сну чарівного, бува, не проснись ти!
На день індіанський подільська заявка,
На стріли з кураре, як протуберанці...
І сонце летить Золотим Томагавком,
Щоб знову на сході з’явитись уранці.
У затінок саду загнала задуха.
У озеро синє - біліючу птицю...
Дивуюся тільки лицем Чінгачгука:
Невже ще учора я був блідолицим?
Нівроку з’явилась двоїста морока,
Як набожно-генне відлуння:
Просити дощів золотих у Тлалока,
Чи, може, у кревного бога Перуна?
