Високий сум голубить душу,
у голові – вінок думок.
По небу, ніби по картушу,
вірша пливе новий рядок
і осідають на папері
прості римовані слова.
Відкрию серця свого двері,
нехай спочине голова.
Урешті кину сіті сайтів,
порину у глибини мрій…
Не вистачає терабайтів
вінтажній пам’яті моїй.
Єдиний засіб – тепле море,
прозорі хвилі повсякчас,
а свіжий вітер проговорить
по сірих думах парастас.
08.08.2025
