Лиє дощ дрібненько
За вікном із хмар.
На моє серде́нько
Ліг важкий тягар.
Ліг тягар великий
Темних почуттів,
Викликавши дикий
Біль без жодних слів,
Біль, що проникає
В почуття, в думки,
І мов розриває
На дрібні шматки.
Наче розриває
Бідь той без жалю
З сил усіх, що має,
(Як я ще терплю?!)
Серце, душу, тіло –
Усього мене,
Щоби все боліло.
Та біль той мине,
Як на небі зійде
Сонечко ясне́,
В мене мов увійде,
Огорне мене,
Нече рідна мати
Немовля своє,
Й буде зігрівати
Серденько моє,
В ньому викликати
Світлі почуття
Ті, що прводжати
Все моє життя
Честь велику б мали
Де би я не був,
І щоб проводжали,
Щоб я сум забув.
Євген Ковальчук, 24. 05. 2020
