Коли я навчалася в 4 -ому, а брат - у 5 -ому класі, наше село радіофікували. Ми з нетерпінням чекали, коли ж нарешті дійде черга і до нашої вулиці. Як зараз пам"ятаю двох молодих високих парубків, які одного сонячного дня встановлювали нам радіоточку і ввімкнули заздалегідь придбаний мамою динамік у вигляді сіро - чорної тарілки. Тепер ми щодня слухали новини, музику, пісні. Та найголовніше, по радіо часто повідомляли час. Починалося радіомовлення о 6 -ій годині ранку, а закінчувалося о 12 -ій годині ночі Гімном Радянського Союзу.
Одного дня мама провернулася з роботи дуже стомлена і, навіть не повечерявши, лягла спать і миттєво заснула, а проснулася, коли по радіо залунав Гімн. Вона схопилася, одяглася і побігла на ферму, де працювала дояркою. Розбудила сторожа, а той і питає: "Полю, що тобі? Адже ніч на дворі!" І тоді мама усвідомила, що це лише 24 година ночі. Та щоб не бігати туди - сюди, довелося досипати ніч у яслах.
А влітку стався ще один випадок. Колгоспні корови були на випасі за селом. Там у літніх загонах вони й ночували. Дояркам доводилося на світанку йти туди на дойку корівок. Йти далеченько, через густе кукурудзяне поле, через яке була витоптана стежка. Доярки намагалися вирушати гуртом, збираючись біля кукурудзяного поля. Одного разу зійшлися на стежину і спіткнулися об щось м"яке і тепле. Злякалися і, зойкнувши, відступили назад. Та раптом почули голос тітка Маші: "Дівчата, ну де ж ви? Це я!" Коли гурт знову зібрався, Маша розповіла, що прийшла занадто рано, трохи зачекала, а потім постелила на стежці халат, лягла та й заснула, знаючи, що доярки її не обминуть. Отож, посміялися, та й пішли веселою гурбою, та ще й співаючи: "Ой, не ходи,Грицю, та й на вечорниці!"
Дякую,Галино! Я вже якось писала, що свій перший вірш я написала в першім класі, а потім і пішло, й поїхало, писала постійно і про все. Жаль тільки , що ніхто мені не підказав, щоб я все записувала і записувала і зберігала...
