Під знаком Слави
Місяць світить на курган,
Де спить Батько отаман.
Наверху сидить старий,
Козарлюга дідуган.
У волоссі сивину,
Місяць лагідно гортає,
Вдарить струни кобзи дід, ̶
Душа хмелем проростає!
Заспівай та розкажи,
Про величні ті літа
Чому молодість твоя
Сивим орлом відліта?
Чому правда заховалась,
Рідна ненька плаче знов?
Нащо землю нашу любу
Омиває юна кров?
У зірках небесне коло,
Молоко - чумацький шлях,
Ніби все так, як колися,
Та душа - немов в вітрах.
Залили холодні води,
І могилу й козака,
Бліда мати, від негоди,
Вогонь серце висіка
Стугонять вітри ярами,
Від могли на Пороги
Прокидайтесь, Вільні Браття!
Бо поснули неначе й Боги
Нам прадавні заповіти
Час! Вернути на Віки!
Слава з Вами, Вої Світла!
Українські козаки!
