Ой у полі, попід дубом,
Ой у том полі,
Стояла козацька Воля,
Плакала козацька Доля.
Чом ти плачеш, за чим тужиш,
Воленька козацька?
Чом ти, мати, похилилась,
Чом тобі так тяжко?
-Ой, не знаю, - промовляє
Воленька до Дуба.
Ой не знаю, серцю - тяжко,
Своя нищить згуба!
Дубе, дубе, Батько рідний!
Старий козаченько!
Розповім тобі про горе,
Чом болить серденько
Тяжко мені, ой як тяжко!
На Світ цей дивитись,
Сліпить очі людська заздрість,
Хочеться схилитись.
Свої свого ж обдирають!
Де ж та Божа кара?
Україно, Україно!
Ой, Чорна ти Хмаро!
Нищать мати, нищать діти,
Аби не бувало
Вже на землі козаків…
Ой, клята навала!
Отака війна іде -
Зрада захопила нашу душу.
І Розрита! Знов стара могила!
Не одна! Мінялів плем’я
Нищить все і всюди.
А Ви вірите у правду, -
Дурні, бідні люди?
Мрійте, вірте! Поки діти
Ваші помирають
Вірте в добру «вакцину».
Дуріть себе! Бо вже знають
Ті що колють, хто тут жити
Має й панувати:
Плем’я рабів!
Горде ж, вільне
- Мусить вимирати!
Забувайте рідну мову
Та йдіть знову Світом!
А китаєць та барига
Буде вашим житом
Умиватися, радіти,
Сором, стара мати!
Що таких дітей на землю
Стала ти роджати!
Продали, як дуб на Хортиці,
Волю, небораки
Та й у рабство поспішаєте?
Нещасні бідаки!
Зазомбовані в імперіях,-
Рабів породили
Ой, схитнулися б пороги,
Великі могили!
Ті могили, що розрили
Й досі розривають
Копачі провладні, підлі
Що ж вони шукають,
У могилах тих?
Може свою Долю?
Не по них Кобзар співав,
На могилі в полі!
Не по них! Вони ж бо й раді,
Що не буде де співати,
Кобзарям українським!
Гірко стогне мати Січа.
Дуб старий схилився.
Як у думах козаченько
Міцно зажурився.
І я ляжу на могилі, поруч..
Та й заплачу? Ні! Не буду!
-Вставай, Байда, ледачий козаче!
А може серденько, заспокоїться?
Та й будеш ти багатіти,
Та усе навкруги як оті упирі, красти
Ще й - правду душити?
Спокійно буде серцю, немов і не має.
Ані серця, ані душі.
Мов барига гроші пхає у кишеню.
Ой, як то добре. Йти собі світом!
Та й душею торгувати,
Та жити - мов не жити.
А боротися — то погано.
-Мовчіть, схиліть спини!
Вимога того «система».
-А крила?
-Для чого рабам крила!
Обрізають.
Така от наша доля!
Але, є ще в нас і сила,
І вітцівська воля!
Є, козаче! Пробудися!
Серце запали! Діти ж твої
То не вівці, - то гірські орли!
Степові соколи!
Серце їх - Дніпро!
Ще порогами озветься,
Вернем, що було!
Час вставати, Рід Будити!
Досить гнути спину!
Святослава Діти славні -
Єднайтесь в ДРУЖИНУ!
ID:
953566
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 17.07.2022 15:31:26
© дата внесення змiн: 17.07.2022 15:31:26
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|