Росія – це не тільки дикий Путін –
Мільйони це людей – не тисячі,
З яких один звик жити, як Распутін,
Інший згубив від розуму ключі.
Коли я чую, що й вони слов’яни,
Мене коробить це, мабуть, найбільш,
І слово, не розцвівши, зразу ж в’яне…
Чи здатні відчувати такі біль
Тієї матері, що сина й землю любить,
В якої розривається душа,
Чи відпустить дитя своє для згуби,
Чи при собі синочка залишать.
Й вона благословля свою дитину
Ту, котру любить більше, ніж себе,
На смертний бій, щоб захистив родину,
І шле святу молитву до небес.
Коли я чую, як смакують «матом»
Московські зайди й їхні матері,
То думаю, що може дать та мати,
Крім сквернослів’я, світу й дітворі?
Слов’яни ж – люди іншого гатунку –
Ніколи в них не був у моді «мат»,
Бо ж працею впиваються, мов трунком,
Й дітей навчають слово й честь тримать.
21.04.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
Та в росії слов'яни жили тільки на північних територіях - там де Великий Новгород стояв, і землі навколо нього вважалися північною Руссю. А усе інше згодом примазалося до слов'янської історії.
Гарний вірш, Ганно. Що є - те є, на жаль, більша частина громадян нашого північно-східного сусіда подібним чином і діє. Але ж, як не буває у світі чогось тільки ідеального, так і не буває чогось в житті виключно у чорному забарвленні. Життя - воно ж, як тільняшка - смуга чорна - смуга біла. Все-таки, хоч і рідко, але трапляються і протилежні випадки, коли і там люди відмовляються сваритися зі здоровим глуздом. Правда, через шалений тиск влади, їм доводиться тимчасово залишати рідну країну. Он, скажімо, кіноактриса Лія Ахеджакова - та навіть фінансами українській армії допомагає: https://www.ekhokavkaza.com/a/31725983.html
Так, не всі однакові на росії, але навіть ті, хто вголос чи у думках проти війни, вони платять податки, з яких купують зброю та утримують армію. Тому вони усі замазані кров'ю. Хтось більше, хтось менше. І оця різниця ступеню вини для наших загиблих не має жодного значення. Бо людей не повернеш.
А так, звісно, усюди є добрі й погані люди. Навіть, у нас, в Україні. Он скільки колаборантів вже впіймали.
Та то ви не всі фабрики по їхньому пошиву знаєте. Ну, а щодо того, то іноді не завадить і втримуватись - надмірна гарячкуватість і імпульсивнісь теж ні до чого гарного не призводить. І під один гребінець усе суспільство не чешуть. Я ж не з тих діячів, як "не в міру завзятий патріот" екс-регіонал Льошик Гончаренко, що свого часу підтримував встановлення в його рідній Одесі пам'ятника одній скандальній тітоньці, про яку Тарас Шевченко казав "А Вторая доконала вдову-сиротину, нашу Україну". І відмовка "ну, часи такі були" тут не проходить, бо часи завжди однакові. Або нинішній мер Ужгорода - борець з пам'ятником Олександрові Пушкіну(твори якого перекладали, між іншим, мій земляк Володимир Сосюра і не менш талановитий поет Максим Рильський) Богдан Андріїв, що за часів Януковича був депутатом від Партії регіонів і коли в 2013 році у Зміївському районі Харківської області встановили пам'ятник російському царю-українофобу Олександру Третьому, то чогось тоді обурення чи щось у цьому стилі з того приводу від Богдана Андрїїва почути ніяк не можна було, а лиш кивав він головою на знак згоди. Чи куди вітер - туди миттю і подібні "герої": https://www.istpravda.com.ua/columns/2013/10/30/138674/
Так що - як з похвалою, так і з критикою - не все так однозначно і перегинати палицю тут не варто.