Я би ліг
у барліг,
У глибокую сплячку ведмежу.
Не зважав, якби міг,
На холодную прірву безмежну.
Прірва скрізь,
де б не був.
Що роблю - суперечить бажанням.
Та й, напевно, забув,
Де я є за чиїмсь сподіванням.
Я би спав
до весни
В пазуристім сосновім корінні,
Роздивляючись сни
Без ніяких докорів сумління.
