Неначе сад Едемський, квітне моє серце,
На сонці зріють почуття, мов виноград,
В якому в'є моя душа своє кубельце,
Не обертаючись тепер уже назад.
Де джунглі спогадів розмитих висихають,
Щодня згинаючись під світлом майбуття,
Між ними круки над болотом пролітають,
Ганяє вітер сіль сльози, немов сміття.
Як птах колібрі, звідти швидко полетіла
Моя душа в сади Едемські, в світ новий,
Де фіміамом пахне небо, пахнуть крила,
Де сльози щастя тихо падають із вій.
Де звила з квітів на лозі своє кубельце,
Немов сплела в одне-єдине два світи
Любові ниткою, що в'ється прямо з серця,
Крізь світ морозний, через відстані мости.
***
