Чи ж ми належимо собі?
В нас час свої засіяв зерна.
Буває, радощі – в журбі,
Чи рай – у затінках інферно.
Ми – дивна суміш протиріч,
Perpetuum mobile – до часу,
Ввібравши в себе день і ніч,
Те,що запалює і гасить,
Крізь легіони різних днів,
Проходимо собі поволі,
Лишивши вервечку слідів,
Відбитки справ, відмітки долі.
Як же важливо в днів двобоях,
Завжди лишатися собою,
І не роздвОїтись дочасно,
В глибинних лабіринтах часу…
