Геть помалював дощик мій Тячів милий-
хоч мокрий,сірий став та більш красивий.
Листям опавшим вітер на дорозі грає-
можливо гостей своїх він розважає.
Ошатний Тячів,середньовічне місто,
ти як той маячок,чи вогник в горах-світло.
І тільки гул авто нагадує весь час мені,
це не віки середні-це все сучасні дні.
Бачу свою красу і силу ти друже не згубив,
а навпаки підняв та укоренив.
Бо ти мій Тячів землі цієї є гроно-
яке дає плоди й пянить красою як молоде вино.
Ти взяв під захист кожне гірське село,
як пташенят пригрів їх під своє крило.
Тиса могуча,гори та буйні ліси,
як можуть так гудять-Тячів містечко дивовижної краси!
Стікають по вітринах капельки доща-
куди не глянь,там бачиться твоя краса.
Це Тячів-до нього ведуть усі шляхи-
маленьке місто в Закарпатті,не земної красоти.
