ЩОДНЯ ВОРОН КРЯЧЕ
Щодня ,ворон кряче несе сум новину...
і білий день стає чорним у скорботі.
Знову, двохсотим везуть у домовині-
рано сходить сонце у печальній ноті.
На колінах ,зустрічають сина Вкраїни,
з запаленою свічею край дороги.
і п'ять літ, йде війна хрести,і могили
найкращі дочки, сини ідуть до Бога.
Стогне ,від болю закривавлена земля,
не голуб ,миру літає... чорні круки.
і від свинцевих гільз виорана рілля-
в степу, свистять кулі божевільні звуки.
На Сході, ридає небо від гріз війни...
чорнезні хмари... дощ, ллє водопадом.
пошматоване тіло тривога сльози,
паросток,спалений у попелище градом.
Зустрічає, в сльозах мати своє дитя,
посивіла ,від горя... падає, мліє-
і не бачить, світку невінчана вдова...
зчорніла, як земля... в очі вітер віє.
Мати ,захрипла... а ні мертва ,ні жива....
Цілує гладить, до нього промовляє
-о сину, мій сину без тебе сирота?
дитя ,з рідної хати не відпускає.
Встеляють йому пелюстки троянд до ніг,
море живих квітів на могилі сина.
у сніги,хугу впав кленовий лист із віт...
І плачуть ,столітні дуби і калина.
М ЧАЙКІВЧАНКА
