Немає звуків, немає тиші.
День землю поспішно залишив.
Вікно сліпе дивиться у стелю,
Як сон млява ніч мирно стеле.
Упертий цокіт «тік-так» ділить час,
Луна відносить звуки щораз
Увись, в лабіринт підсвідомості,--
Й думки пливуть в невагомості…
Мига́ють краплі далеких зірок,
Ковтає світло захмарний смок.
А я вернутися хочу туди,
Де залягли вже мої сліди,
Де пишуть вірші нічні ліхтарі
Й стає натхненням сяйво зорі…
Парує в чашці міцний чорний чай,
Та втома, врешті, зморює вкрай.
А вранці, як завжди було і є,
Я в човен сяду на місце своє--
Й до вечора, аж вилинуть зорі,
По буденності плистиму морі.
А вранці, як завжди було і є,
Я в човен сяду на місце своє--
Й до вечора, аж вилинуть зорі,
По буденності плистиму морі. Щасливого вам життєвого плавання!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудовий вірш!
А вранці, як завжди було і є,
Я в човен сяду на місце своє--
Й до вечора, аж вилинуть зорі,
По буденності плистиму морі.
Пливіть! Нехай щастить!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щасливого вам життєвого плавання! 
Чудовий вірш!
