Немає звуків, немає тиші.
День землю поспішно залишив.
Вікно сліпе дивиться у стелю,
Як сон млява ніч мирно стеле.
Упертий цокіт «тік-так» ділить час,
Луна відносить звуки щораз
Увись, в лабіринт підсвідомості,--
Й думки пливуть в невагомості…
Мига́ють краплі далеких зірок,
Ковтає світло захмарний смок.
А я вернутися хочу туди,
Де залягли вже мої сліди,
Де пишуть вірші нічні ліхтарі
Й стає натхненням сяйво зорі…
Парує в чашці міцний чорний чай,
Та втома, врешті, зморює вкрай.
А вранці, як завжди було і є,
Я в човен сяду на місце своє--
Й до вечора, аж вилинуть зорі,
По буденності плистиму морі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795542
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2018
автор: Valentyna_S