Туда улететь, где нет стужи – ненастья,
Где сердца не устанут стучат в унисон
Валентина Рубан
Хай би ми стали з тобою лелеками,
Помандрували б шляхами далекими,
Ми на крила пташині зібрали б весь сум
Й розвіяли б десь-то над осіннім вогнем.
Небесної тиші торкалися б звуків
Й лише б прислухались сердець своїх гуків.
Куди полетіли б? Яка нам різниця.--
Ми б долі своїй перестали кориться!
Нас вітер відніс би в простори далекі,
Й печаль не точила б, що ми лиш лелеки.
Витали б безумними, як вільні птахи,--
Якби ж то лелеками нам стати могти…
А може, ми згодом жаліли б за сумом
І неба очима шукали б за домом…
Коли б за нами затужила земля--
Додому вернулися б навіть здаля.
08.11. 2017
Мені надзвичайно приємно, що Ви взяли епіграфом до свого твору мої рядки. Спасибі 
