Мої вірші — не трель солов'я
Для розваги дозвільних естетів...
Ніч. АТО. Дощ. Прокинувся я
У військовому знову наметі.
За годину у варту іти.
Хоч би дощ цей скінчився до того...
Любий Господи, хай тільки Ти
Будеш владарем серця мойого.
Хай все інше я бачу лише
Як Тобою доручені справи.
По-інакшому мислити вже
Я не можу й не маю вже права...
Дощ сильніше й сильніше іде.
Хай собі. Це є геть неважливе.
Дощ — не Град. Та хоч Град, я будь-де
І будь-як повсякчасно щасливий...
Дивовижно, але дощ пройшов.
Так раптово. І вже ясні зорі,
Мов брильянти на бархаті, знов
У небесному сяють просторі.
Дивовижно, бо кілька вже днів
Небеса хмари тьмарили сірі
І невпинно дощ з вечора лив...
Як це люди у Тебе не вірять?
Як не бачать Тебе? Хто забрав
Їхній зір і затьмарив їм очі?
Мабуть зайвих багато в них справ?
Або бачити просто не хочуть?
Дай їм ласку: побачать нехай
Всі Твою дивовижну особу.
Дай їм ласку, мій Господи, дай!
Дай їм милість найвищої проби!
11.11.2015
Донбас
Із циклу віршів 2015-2016 років "Світоч любові" www.PetroRuh.com/2015.html
