Коли із неба падає зоря,
Десь у густі, холодні, літні трави,
Горить душа знеболена моя,
Ховаючись в непрошені тумани.
Горить, бо знає, що на цій землі,
Вже годі мріяти про щастя нездійснене
І та одвічна мрія, що жила в душі,
Давно вже не приходить
Навіть в снах до мене...
