Світ стоголосо хай кричить од болю,
Волає пекло без моїх зізнань
І навіть за гріхи, що спродав долю,
За міру щастя від свої бажань.
За ті хвилини у які без смутку,
Без тяжких дум тебе повів
І напував я душу трунком
І в правді душу розділив.
Той дотик призабутий на століття
І поцілунок уст завяв повік.
Я по життю забув ті лихоліття,
Які провів без дотиків твоїх.
Мов без життя із каменем у грудях,
Як птах у клітці при кінці життя.
Сіяє погляд у сумних спокутах
У нім надщерблена, поранена душа.
