|
За моїми товаришами, котрі
відходять в інший світ
У вічність відходять мої друзі хороші.
Бо Божий закон є такий на Землі –
Жити, трудитись, тягти свої ноші,
Хоча ми лиш гості, усі є, усі.
Життя – то є миг із вічності, друзі,
А роки летять й не вертають назад.
Недавно росли, як квіти на лузі,
Дивись, уже осінь вказала свій лад.
Сьогодні я з другом прощаюся знову,
З котрим ми прожили багато років.
В праці й за чаркою не раз вели мову,
Бо кожний добра лиш для друга хотів.
А зараз стою й в думках споминаю
Прожиті в Дашаві всі роки свої.
І з болем у серці знова проважаю
Колегу в незвідані, вічні краї.
Як важко прощатись з близьким, з знайомим,
Й дивитись, як плаче родина, сім’я,
Бо він йде навічно у край невідомий,
Хоч може є з нами його ще душа.
Тому, хто живий, любімося, друзі,
Цінуймо й шануймо прожиті роки.
Тоді й перед Богом ми станем в заслузі,
Якщо лиш добро будем в душах нести.
А зараз молімось за них, за їх душі,
За те, щоб Господь простив їм гріхи.
Бо ми, хоча смертні, - живемо на суші,
Й не знаєм часу, коли підем туди.
ID:
732498
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.05.2017 00:31:50
© дата внесення змiн: 09.05.2017 00:31:50
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
