Ми забуваєм запах хліба,
М'яса і сала не їмо.
Ще слава Богу є картопля,
А то вже вимирли б давно.
Ми не їмо ковбас і риби,
І навіть тюльки не їмо.
Живем у рідній Україні...
Оце так, люди, живемо.
Делікатесів теж не з'їли,
Не п'єм горілку вже й вино.
Нам не дають давно зарплати,
А ми все ж якось живемо...
А цього ж року все вродило:
Жито, пшениця і буряк.
Та ми, пробачте, вже як свині,-
Їмо не те, живем не так.
Ми ще звемося - українці,
Картоплю їли і їмо,
А м'ясо, сало урядовці,-
За нас вже з'їли все давно.
Дітям цукерок не купляєм,
І не пускаєм у кіно,
Лише картоплю жарим, варим,
Й хочем здоров'я щоб було...
Де вже там думать за культуру,
Чи як підвищить інтелект?
Книги здаєм в макулатуру,
І не виписуєм газет.
Немає діла вже нікому,
Як на роботу ми йдемо...
Ні, не живем ми в світі цьому,
Лише існуємо давно...
Не дай нам, Боже, захворіти,
Ліки нема за що купить...
Може нам скажуть депутати,
Як же у світі далі жить?
Нам обіцяють вимкнуть світло,
Відключить воду і тепло...
Чи там вгорі всі подуріли?
Ми й так вже скоро помремо...
Не допоможе нам в цім світі-
Ні Боровик, ані Гурлай,-
Вони вгодовані і ситі,
А тут хоч з голоду вмирай...
Не страшно нам уже й померти,
Як так у світі цьому жить...
Тай обіцяє мер Горленко
Допомогти похоронить...
У нас таке було у 90-х... справді багато чим доводилося займатися, щоб заробити на їжу, про одяг взагалі не йшлося. Весь світ навколо здавався безпросвітно сірим, а потім якось пристосувалися до нового мислення і способу життя, батькам було і є складніше, вони категорично не можуть приймати нашу допомогу, але ми знаходимо можливість трішки полегшити їхнє життя. Правдивий вірш.
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Алечко, я певне набагато старша від вас, але і тоді, і тепер намагаюся відмовитися від допомоги дітей і всіма силами намагаюся ще й їм допомогти, і їхнім дітям, і вони теж знаходять можливість полегшити моє життя-буття. Добра вам тепла і благополуччя і вашій родині теж.
Якось не все так. Хліб є та й до хліба не бракує. Хочеться більше, це так.
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не знаю, Горличко, як у вас, а у нас, на той час не було за що і хліба купити, доводилось, щоб хоч якось вижити і соняхи, буряки сапати, і яблука та груші до потягів таскати та бігати з відрами попід вагонами, щоб хоч щось продати, та дітям допомогти, та й самим якось вижити...
геометрія відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Світлочко, це й було написано ще тоді, а я вчора перебирала свої архіви і знайшла, та й подумала, що це актуально і тепер. Я з цим віршем виступала від імені учителів на якомусь протестному заході. А тепер лише змінила прізвища голів райради і райдержадміністрації, мера, одного з них уже й на світі немає, а інші уже не при ділі. Дякую за відгік. З повагою, Валентина.