Ми забуваєм запах хліба,
М'яса і сала не їмо.
Ще слава Богу є картопля,
А то вже вимирли б давно.
Ми не їмо ковбас і риби,
І навіть тюльки не їмо.
Живем у рідній Україні...
Оце так, люди, живемо.
Делікатесів теж не з'їли,
Не п'єм горілку вже й вино.
Нам не дають давно зарплати,
А ми все ж якось живемо...
А цього ж року все вродило:
Жито, пшениця і буряк.
Та ми, пробачте, вже як свині,-
Їмо не те, живем не так.
Ми ще звемося - українці,
Картоплю їли і їмо,
А м'ясо, сало урядовці,-
За нас вже з'їли все давно.
Дітям цукерок не купляєм,
І не пускаєм у кіно,
Лише картоплю жарим, варим,
Й хочем здоров'я щоб було...
Де вже там думать за культуру,
Чи як підвищить інтелект?
Книги здаєм в макулатуру,
І не виписуєм газет.
Немає діла вже нікому,
Як на роботу ми йдемо...
Ні, не живем ми в світі цьому,
Лише існуємо давно...
Не дай нам, Боже, захворіти,
Ліки нема за що купить...
Може нам скажуть депутати,
Як же у світі далі жить?
Нам обіцяють вимкнуть світло,
Відключить воду і тепло...
Чи там вгорі всі подуріли?
Ми й так вже скоро помремо...
Не допоможе нам в цім світі-
Ні Боровик, ані Гурлай,-
Вони вгодовані і ситі,
А тут хоч з голоду вмирай...
Не страшно нам уже й померти,
Як так у світі цьому жить...
Тай обіцяє мер Горленко
Допомогти похоронить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615420
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 23.10.2015
автор: геометрія