Із поміж тисячі доріг,
Тільки одна вела додому,
А я блукав, минув поріг
І вибрав стежку невідому.
Крута та стежка. Біль, жалі...
Не раз я падав, піднімався,
Та я ішов, бо там вдалі,
Закрут знайомий увижався.
І думав я, зійде зоря,
Освітить дім, де батько й мати
Чекають сина. А де ж я?
Я в чужині в душі розп`ятій.
Мов ланцюгом прикутий тут
Живу. Летить життя роками.
Додому йти? Не повернуть
Минулих літ ,що за горами!
Не розірву душі навпів,
Рідню вже й тут велику маю,
А там де мій дитячий дім,
Ніхто мене вже не чекає!
Та я дорогу віднайду,
Оту, якою всі підемо,
Рідню зустріну , обійму,
У вічність разом попливемо!
