Зневір на вік, мов викрутило кран,
У що вже тільки я не вірив,
В людей добро і в злий талан,
В думки крилаті, в мудрість, в силу.
В прокляття днів і в спас ночей.
І в ночі, у яких я криця.
Натягуються нерви в тетеву,
Ось мить іще і вже й порветься.
Моє життя на волоску так часто,
Від зневір бувало.
Так часто в п’яному гріху,
Невласне тіло банкувало,
Широким полем, в світлі дні,
А чи вузенькою стежкою…
Тобі іти – твій вибір є,
Тобі обрать з ким буть до схрону.
Життя твого, де вік не ціль,
А лиш діла в поцінуванні.
І лише мить і погляд змін,
Обрати віру по зізнанню.
Та в Бога вірю! З ним живу!
З ним сумно не буває.
Молюсь, як вмію і реву…
Гріхи словами промовляю
І точно відчуваю, що живу,
Із Богом, так немов літаю.
На що жалітись коли Він
З тобою разом - відчуваєш?
Аби лиш душеньку свою,
Відмолить від пекла краю!
