Пустеля японського майстрового
Сходить у перетині пустотливих квіток
Аоморі,
Світло розлітається на маленькі рисові планети
І серед швидкозгаслої планети, на котрій
Я знайшов своє очільне місце,
Вимальовується дощ і демон пожадливого
Поцілунку твоїх скроней
і я злітав би у так звану височінь небес
Канґави,
А що за світ я мав би замінити,
А що за всесвіт мав би розгубити,
А защо людству у долонях
Зокреслити
Червоно –чорні-синьо-кольорові
Струни сямісену
У се
У тому,
І це У Сні
Такому,
Де випад концентрує
силу волі,
де воля
як ненависний плазун,
що згублює
свій яд
у лігві горла
землі маленьких одкровень,
землі холодних доторків
підсніжного ґатунку
і свій музичний та глухий удар
я відкидаю на розірваний капкан,
кан-кан,
І те,
І се
У сні такому,
І хвіст конячки,
Що звикло розсіка
Повітря, наче вістря
Ніжної, проте густозаселеної трави
І свіжий вершник,
що візію несе у вибуклих кишках,
і нутрощі як голос не покореного хворого,
і вітер, що поезією називає прибережний гул
залізних сякухаті,
і двері у вологі сльози поміченого стогону
маленької зорі-повстань-повстанців
і слід-слідів, і сліпіть гостроверхих посміхів,
і послід птаха, що зоветься божевільний скрип
зотлілого камердинера,
і камера як гола тінь, і
тінь од дерева замерзлого блукалого
усе це: і се, і те. Оте, у сні такому,
як просторість й поступ до пустелі
японця молодого
чи старого,
що вже віджив
й живе тепер у небі
і се, і те, усе це. Оте, у сні такому,
як уважність й докір
кипить у квітах, що у вазі страху
й вага космічної тривоги
натиска на груди, зів’ялістю здурілих
антигоній.
ID:
507936
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 28.06.2014 12:31:20
© дата внесення змiн: 28.06.2014 12:34:35
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
