Легке, сніжне, мов латаття,
Підвінечне біле плаття,
Мов невинная душа...
...у обійми поспіша.
Поспіша, бо ще не знає,
Що обіймів вже немає.
Замість них – зрадливий біль,
Гидкий, бридкий, наче гниль
Роз’їдає в серці рану.
І спішить вже сил не стане –
Нема сенсу, навіть час
Навіки в очах погас.
Лиш спаплюжена душа
Від брехні вмира ножа.
Залива багряним плаття.
Кажете, любов? Прокляття!
