Жахливі спогади кричать у вуха
і плач, і стогін, й сумний вий.
І ходять люди,наче сонні мухи,
нічим не збуджені у місті своїх мрій.
Вони блукають,бродять і живуть,
та тільки душі їх на волю рвуться,
та люди стримують і волі не дають
і всередині,мов об стіни б'ються...
́
