О, природо земна, неповторна,
Ти – проява матерії дивна.
Полиск сонця тебе осяває,
Різнобарвами мінишся ти.
Я у лоні твоїм народилась,
Чистотою твоєю пойнята.
Як же любо у світі цім жити,
І дитиною бути твоєю.
І тебе відчувати в собі,
Проростати в посіянім зерні.
Бути часткою людського плем’я,
Буть творінням Святого Отця.
До безтями бажається жити,
В безкінечності мовних творінь.
Боже праведний, дай полюбити
Довкілля, в якому Ти Є.
На очах моїх твориш Ти диво:
Я зуміла зробить, що не вміла.
Ти орлині даєш мені крила,
Надземні долати простори.
Ти даєш мені розум і силу,
у навчанні я твердо стою.
Мій Господь! Ти ведеш мене вміло,
Чи ж я варта твоїх нагород?
Та не я обираю себе,
Мою долю Ти, Боже, вершиш.
В світ пізнань до вершини ведеш,
Де у славі являєш Себе.
Насолодою душу проймаєш,
Життєдайним наповнюєш Духом.
Із безодні мене піднімаєш,
Возвеличуєш ім’я – ЛЮДИНА.
