Безвихідність вселилася в кімнату,
Закрила вікна, сховалась в темноті,
На дверях дому повісила гранату,
Збиралась згинути тут на самоті.
Чотири свічки блимали в куточку,
Гнітуча в хаті осілась тишина,
Лиш було чути, як плелась віночком
Тайна розмова, що десь з пітьми зрина.
Ось перша свічка сумно проказала-
Я «МИР», а не потрібна, бач, людству,
То ж згасну вже, бо щастя їм не дала,
Не зрозуміли, чому ж це я живу!
Заплакала тихенько друга свічка-
Я «Віра» звуся, забута всіми я.
Пропала віра, зникла денна звичка,
Згасаю зараз. Болить душа моя.
А я «ЛЮБОВ», від мене був початок.
Згубилась радість у поспіхах життя.
Відкинули мене . Важніш «достаток»!
Згашу це полум’я, любовне почуття.
І потемніло і посивіло в хаті,
Одна лишилась свічка в самоті,
Вона горіла вогником завзятим,
Щоб освітити спотворені кути.
Заглянуло дівча в вікно до хати.
А ви чому це згасли? Ану свічки!
Ви мусите ніколи не згасати,
Вам силу дано, горіти всі віки!
А я не згасла! Ні, я не пихата.
Я звусь «НАДІЯ» , завжди свічу вночі!
Я кожній зірці можу життя дати,
Хочай вони он там у далечі.
Ось ти мала, в тобі горить «майбутнє»,
Зайди до хати і запали життя,
І все воскресне, гарне, незабутнє,
Людська НАДІЯ, ніколи не вмира!
ID:
385465
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 17.12.2012 00:18:17
© дата внесення змiн: 17.12.2012 00:18:17
автор: горлиця
Вкажіть причину вашої скарги
|
