Йду до болю знайомим полем -
Буйно квітнуть густі жита.
Перейнявшись солодким болем,
Пам"ять в юність мою верта.
Пригадались літа дитячі -
Крає серце пекучий щем.
Я себе хлопчаком побачив
Під холодним осіннім дощем...
Підганяючи Лиску рогату,
Йду босоніж по мокрій траві.
Годі, Лиско, тобі ремигати,
Жуйку будеш жувати в хліві.
Влітку добре! Корів на пашу
Виганяють з дворів пастухи.
І маленькі, і трохи старші
В гурт збираються дітлахи.
Де сьогодні товар будуть пасти -
Тут у кожного свій аргумент.
Чий садок, чи баштан запопасти -
Це також був важливий момент!
У Макітерці трохи затісно,
Ну а в Ганзик далеко-таки.
Тут найстаршому слово звісно -
Поженемо, братва, на Ярки!
Кажуть в Круглику гарна паша,
Та туди аж ніяк не з руки.
І прямують корови наші
Проз провалля на рідні Ярки.
Тут привільно розгулює тиша -
Тільки жайвір у небі дзвенить.
Вітер стиха полин колише -
Вкарбувалася в душу ця мить...
Літо, звісно, пора найкраща -
Холод зовсім не дошкуля,
Але ж доля твоя пропаща,
Якщо вицмулить вим"я теля!
Попаде вже тоді на "горіхи" -
Довго буде наука свербіть!
І порада, як слово утіхи:
Ви на шкоду собі не робіть...
Але що нам чиїсь поради -
Ми на витівки всі мастаки.
Нам би краще в футбол пограти,
Ґвалтом будячи сонні Ярки,
Там ховаються в піжмурки друзі,
Позабувши телят і корів,
А товар шелестить в кукурудзі,
У горох по коліна забрів.
Спохопившись, турляють худобу,
Та вже, бачу, біди не минем:
Навперейми, скаженим галопом,
Охоронник гарцює конем.
Матюкається дядько завзято,
Злісно хльоска жалючий батіг.
Аж замекало бідне телятко,
Як по спині його перетіг!
Поштрафує усіх за потраву -
Не подяку ж виносити нам!
Знову ввечері йти на розправу -
Я не заздрю отим пацанам!
Та забудуться наші печалі-
Швидко плине спокути час.
Знову гамір луна в проваллі,
Стиглі груші дарує Спас.
Сонце повільно за обрій сідає,
Повагом з поля іде череда.
Довго курява не опадає,
Довго хлюпа в ставку вода.
Забрели, окаянні, по черево
І, зітхаючи, жадібно п"ють.
Пастушки, посідавши під деревом,
Відпочити худобі дають.
В ранніх сутінках дзвонять дійниці -
Аж по вінця струмить молоко.
Десь спалахують білі зірниці,
Лине жаб"яча пісня ставком...
Пастушок, притомившись у полі,
На лежанці калачиком спить.
Його сон розкошує на волі,
Його доля до щастя летить.
Ноженята подряпано голі,
Що долали стерню й колючки.
Рученята розкидано кволі -
Скільки там отієї руки...
Швидкоплинно, як цвіт весною,
Відшумів невблаганний час.
Засадили Ярки сосною,
Де корову в дитинстві пас.
Розорали яри-крутосхили,
Де свистали із нір ховрахи.
Виливати їх воду носили
Від Потапа малі дітлахи.
Промайнули літа дитячі,
Але в пам"яті знову й знов
Постають то жнива гарячі,
То осіння вологість дібров.
Не забудеться стежка від хати
В росянистім, м"якім спориші.
Буде завжди на мене чекати
Тиха радість моєї душі...
Яка світла ностальгічна поезія... Так зримо Ви все змалювали,так знайомо... Я також в дитинстві пасла корів.Але в нас випасають сім'ями(в черзі)Пригадую,дід сяде під кущем і ганяє нас із сестрою:там побіжи,заверни корову,звідти вижени...А ми залізимо в кущі за суницями і ласуємо смачно.Аж поки не пронесеться пасивиськом розгніваний голос діда!.. А скільки клопоту було ,коли через необачність нашу корови перебредуть річку і дістануться сусіднього села,"окупувавши" тамтешні городи... Дякую Вам,що своїм віршем навіяли мені такі приємні,світлі спогади!
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А кого залишать байдужими такі вже, на жаль, далекі дощі, корови, батоги, полини в степу
і босі ноги на незабутих дорогах дитинства... Дякую щиро за світлину коров"ячу! Рідне...
Не знаю як звернутись до Вас по імені тож просто висловлюю свій захват. Вірш дуже хороший. Ностальгія проймає аж ой як.Я неначе побував у своєму дитинстві.
Запрошую Вас провідати мою сторінку.
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро за добрі слова... А мене батьки Василем назвали... Провідаю Вашу сторінку...
Яка світла ностальгічна поезія... 
Так зримо Ви все змалювали,так знайомо... 
Я також в дитинстві пасла корів.Але в нас випасають сім'ями(в черзі)Пригадую,дід сяде під кущем і ганяє нас із сестрою:там побіжи,заверни корову,звідти вижени...А ми залізимо в кущі за суницями і ласуємо смачно.Аж поки не пронесеться пасивиськом розгніваний голос діда!.. 
А скільки клопоту було ,коли через необачність нашу корови перебредуть річку і дістануться сусіднього села,"окупувавши" тамтешні городи... 
