Йду до болю знайомим полем -
Буйно квітнуть густі жита.
Перейнявшись солодким болем,
Пам"ять в юність мою верта.
Пригадались літа дитячі -
Крає серце пекучий щем.
Я себе хлопчаком побачив
Під холодним осіннім дощем...
Підганяючи Лиску рогату,
Йду босоніж по мокрій траві.
Годі, Лиско, тобі ремигати,
Жуйку будеш жувати в хліві.
Влітку добре! Корів на пашу
Виганяють з дворів пастухи.
І маленькі, і трохи старші
В гурт збираються дітлахи.
Де сьогодні товар будуть пасти -
Тут у кожного свій аргумент.
Чий садок, чи баштан запопасти -
Це також був важливий момент!
У Макітерці трохи затісно,
Ну а в Ганзик далеко-таки.
Тут найстаршому слово звісно -
Поженемо, братва, на Ярки!
Кажуть в Круглику гарна паша,
Та туди аж ніяк не з руки.
І прямують корови наші
Проз провалля на рідні Ярки.
Тут привільно розгулює тиша -
Тільки жайвір у небі дзвенить.
Вітер стиха полин колише -
Вкарбувалася в душу ця мить...
Літо, звісно, пора найкраща -
Холод зовсім не дошкуля,
Але ж доля твоя пропаща,
Якщо вицмулить вим"я теля!
Попаде вже тоді на "горіхи" -
Довго буде наука свербіть!
І порада, як слово утіхи:
Ви на шкоду собі не робіть...
Але що нам чиїсь поради -
Ми на витівки всі мастаки.
Нам би краще в футбол пограти,
Ґвалтом будячи сонні Ярки,
Там ховаються в піжмурки друзі,
Позабувши телят і корів,
А товар шелестить в кукурудзі,
У горох по коліна забрів.
Спохопившись, турляють худобу,
Та вже, бачу, біди не минем:
Навперейми, скаженим галопом,
Охоронник гарцює конем.
Матюкається дядько завзято,
Злісно хльоска жалючий батіг.
Аж замекало бідне телятко,
Як по спині його перетіг!
Поштрафує усіх за потраву -
Не подяку ж виносити нам!
Знову ввечері йти на розправу -
Я не заздрю отим пацанам!
Та забудуться наші печалі-
Швидко плине спокути час.
Знову гамір луна в проваллі,
Стиглі груші дарує Спас.
Сонце повільно за обрій сідає,
Повагом з поля іде череда.
Довго курява не опадає,
Довго хлюпа в ставку вода.
Забрели, окаянні, по черево
І, зітхаючи, жадібно п"ють.
Пастушки, посідавши під деревом,
Відпочити худобі дають.
В ранніх сутінках дзвонять дійниці -
Аж по вінця струмить молоко.
Десь спалахують білі зірниці,
Лине жаб"яча пісня ставком...
Пастушок, притомившись у полі,
На лежанці калачиком спить.
Його сон розкошує на волі,
Його доля до щастя летить.
Ноженята подряпано голі,
Що долали стерню й колючки.
Рученята розкидано кволі -
Скільки там отієї руки...
Швидкоплинно, як цвіт весною,
Відшумів невблаганний час.
Засадили Ярки сосною,
Де корову в дитинстві пас.
Розорали яри-крутосхили,
Де свистали із нір ховрахи.
Виливати їх воду носили
Від Потапа малі дітлахи.
Промайнули літа дитячі,
Але в пам"яті знову й знов
Постають то жнива гарячі,
То осіння вологість дібров.
Не забудеться стежка від хати
В росянистім, м"якім спориші.
Буде завжди на мене чекати
Тиха радість моєї душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338670
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.05.2012
автор: Дощ