Відвідували разом дитсадок.
Пізніше вдвох навчалися в ліцеї.
Ти тішилась, зриваючи урок,
Для тебе сміх – щоденна панацея…
Ви підростали, він серйозним став.
З роками – діловим і геть марудним.
Після вечірок – тижнями повчав,
Але твій настрій не ставав паскудним.
Ви жили разом, начебто любив,
А ти його зануду – так кохала!
Із плином літ – нудив, нудив, нудив…
Та є межа… і це тебе дістало.
У ньому просто юність геть пройшла,
Не пригадає, як ви дурня корчили.
Щоб зовсім не засохнути – пішла!
Занадто був черствий для тебе – творчої.
Ага, Витя, т.н. "взросление", "взрослость" принимают порой такие уродливые формы. А ведь рецепт, как этого избежать - не нов и прост. Отсылаю к финальной сцене "Того самого Мюнхгаузена".
Віктор Нагорний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
