Кволо, поволі сіро-зелені очі намагалися посміхнутися першим сонним променям на сірому небі. Але повіки були важкі, очі застилали невидимі піщинки, впиваючись своїми чіпкими обіймами у зіниці. Здавалося, що думки ще солодко спали десь там у найвіддаленіших закутках свідомості, де ніхто не міг порушити їхньої цілісності. Раз, два, три… Знову нічого не виходило. Очі вперто відмовлялися впускати денне світло у свій світ. Тиша наповнювала кімнату, вбираючись у шати нового дня. Меланхолію тиші порушувало тільки ніжне муркотіння волохатого чуда, яке споглядало за невдалими спробами сіро-зелених очей. Його величезні, золотаві очі пильно вдивлялися у тонучі тіні на стінах, примружуючись від цікавості. Кожна клітина тіла вперто мовчала, намагаючись щось повідомити німими жестами. Силуючись зробити першу спробу підвестися сіро-зелені очі поглянули на веселкове сонячне диво, яке осяювало похмуре заспане небо. Воно манило своєю теплотою, чарівністю і здавалося, що варто простягнути руку аби торкнутися того шаленого бажаного тепла. Кожна клітинка тіла поволі поверталася до життя, підбадьорювали слабкими посмішками і очікуваннями нового прийдешнього дня. Перший крок, другий, десятий…Здавалося, що це буди кроки маленької дитини, яка крадькома здійснювала освоєння нових просторів навколо. Але це були кроки далеко не маленької дівчинки, а сіро-зелених очей за плечима яких були роки злетів і падінь, радощів та смутку. Хвилини проходили повз неї, з цікавістю шукаючи сіро-зелений погляд, хотіли зрозуміти про що вона думала, хто заполонив її думки, кому вона подарувала свій спокій та душевний затишок.
Так минали дні, ввічливо пропускаючи один одного на порозі дверей нової доби, зазираючи у душу сіро-зелених, погляд яких втрачав свої барви, жвавість і наснагу. День, другий, тиждень….Одноманітні декорації, відчуття і думки. Нічого не змінювалося, все було сталим і непотрібним. Душа припадала пилом і завмирала. Жодні емоції не проникали у затінки серця, воно сховалося під маскою байдужості. Воно існувало у стані очікування, проте ніхто не міг натякнути, чого варто було чекати. Дива.. І воно з’явилося, забуте і таке бажане.
Сірі очі були поруч, душа відчувала їх тепло. Зіниці спрагло ловили кожен рух, жест і емоції, які виринали на обличчі. Здавалося, що нарешті час програв свою битву за першість і хвилини-солдати покірно покинули поле бою. Час завмер і пустим поглядом спостерігав за дивною грою облич двох персонажів. Дивлячись на них, у його голові з’являлися суперечливі думки, він не міг зрозуміти, що могла єднати цих двох кардинально протилежних особистостей?? Він впевнений у собі, веселий, говіркий, подекуди незалежний і відчужений. А вона…Тиха, мовчазна, з сумними сіро-зеленими очима, загадково-депресивною посмішкою за якою ховалася душа вкрита тріщинами. Проте він не знав, що її душа повертала свою цілісність тоді, коли вона скрутившись клубочком лежала у долонях сірих очей. Вони навіть не підозрювали, що коїлося у її душі, коли сіроокий погляд був на відстані простягнутої руки. У душі розквітала веселка, вигравала усіма барвами, бурхливі води переживання і хвилювань сповнювали кожну клітину змученого тіла. Думки мовчазно і непомітно зникнули у закутках схвильованої душі і лише їхні сповненні запитань очі вдивлялися у темряву мовчанки. Їх відсутність дозволяла зупинити мить, коли потрібно було одягнути втікачів-думок у слова та емоції. Тиша….Мовчанка…..Вагання….А у душі шквал емоцій, вир суперечок між розумом і емоціями. Розум та емоції…Дві категорії, які виступають одвічними суперниками у боротьбі за володіння думками. Перший прагне тотального підкорення, інші- окрилити думки та переконати, що життя кольорове, вільне, сповнене ніжності і щирості. Розум… Емоції…. Зараз вони підняли білий прапор переможених… Жоден з них не міг сказати, що вийшов лідером у цій битві. Вони мовчазно полишили душу, яку осяювали сіро-зелені очі, а на губах завмерло: «Як я за тобою скучила»……
ID:
242726
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.02.2011 18:19:18
© дата внесення змiн: 22.02.2011 18:19:18
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
))дякую, що прочитали
