На небі раптом сильно потемніло,
Немов іде двобій добра, і зла.
Клубками хмар враз сонечко закрило,
На горизонт з’явилася гроза.
Тремтять листки, мов душі неспокійні,
В своїм німім, і жалібнім мовчанні.
Почулись каплі ніжно-мелодійні,
Усе затихло, в дивному чеканні.
Кружляє вітер, сильними крильми,
Клубочить хмари, низько над землею.
Пролине миттю, в пустоті пітьми,
І швидко зникне злившись разом з нею.
Упала раптом блискавка з небес,
На мить, пітьму на двоє розірвала.
Яскравий спалах, мов німий протест,
Під гуркіт грому в далині пропала.
Дощу завіса землю всю покрила,
Всі квіти, й трави воду жадно п’ють.
І нічка враз, розкрила свої крила,
Над хмарами, що все дощами ллють.
Кружляє вітер, швидкісно літає,
А дощ нестримний, ллє усе і ллє.
Поволі темп шалений свій скидає,
І вже спокійне, серденько моє.
І ось нарешті, все вже затихає,
З’явились зорі, чисті небеса.
І тільки трішки, грім ще долинає,
Мов нагадає, що була гроза.
