Ця дорога веде у жито.
Через стільки днів
Пам"ятаю минуле літо,
Хоч нема слідів
Пам"ятаю:Серпневий ранок
І висока трава
Так боліли нестерпно рани,
Значить ще жива
Пам"ятаю:зрізані крила,
Наче дві коси,
Що покинув тут хтось безсилий,
А тепер лети
Пам"ятаю: пекучий вітер
І суха сльоза,
Так багато сьогодні світла,
Почались жнива
Пам"ятаю: страшна безодня
І кривий небосхил,
Я стою між ніколи й сьогодні,
І уже без крил
Пам"ятаю: так низько летіли
Ті птахи. До дощу.
Я тоді пояснити не вміла,
А тепер пишу:
Пам"ятаю минуле літо,
Через стільки днів.
Я стояла над прірвою в житі
І ніхто не ловив
