Боже, дай мені мудрості, дай мені сили…
Зараз важко мені, і думки оповили
Весь мій розум, діла, я не знаю як жити.
Куди йти, куди ні, куди варто ступити?
Я іду мов сліпа, я не бачу нікого,
Я не знаю чи варто чекати нового,
Чи робити нове лиш самій - не чекати.
Але, Боже, скажи, як мені здогадатись?
Чи я правильно чиню сьогодні і вчора?
Чи я скоро збагну сенс життя, чи нескоро?
І у чому той сенс, ти хоч знаєш, Всевишній?
Може, сенс у житті, такому як вийшло.
Хтось вбачає той сенс саме в склянці горілки,
Хтось бажає сягнути недосяжної зірки,
Хтось найбільше бажає грошей заробити,
А в кінці всі ми рівні, перед Богом всі квити.
І багатий і бідний, кожен в землю лягає,
А до того живе наче цього не знає,
Що в кінці вже не буде ні грошей, ні горілки,
І не треба вже нам досягати ту зірку.
Бо для чого, для кого її ми залишим?
Так чи ні? Не мовчи, підкажи, щось, Всевишній,
Для дітей, для онуків її вже не треба,
В них в житті інша ціль, зовсім інші потреби.
Вони сенс не збагнуть, так як ми не збагнули,
Бо ми всі вже про тебе, Всевишній, забули...
Ми занурились в гроші, в розваги, в дрібниці,
Котрі нас не пускають до церкви. Дзвіниці -
Серед шуму життя ми не чуєм ніколи,
І кульгає душа, і бліда вона квола,
Бо не чує молитви, котра їй так потрібна...
Зрозуміла! Душа моя надто вже бідна .
І тому мені важко, і тому я страждаю...
Все - сьогодні молитися я починаю.
Відроджу свою душу, і тоді, мабуть, взнаю
Чи я правильно йду, чи невірно ступаю.
ID:
160167
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 09.12.2009 18:52:21
© дата внесення змiн: 28.07.2015 23:06:33
автор: Надія Осіння
Вкажіть причину вашої скарги
|
