Чому ми скиглимо, ридаємо,
Козацьку Славу не згадаємо?
Яку забрали, сплюндрували
У шаровари повдягали
"Козак гуляка, більш ніхто!"
Але ж не так воно було́.
Бо нам історію писали
Ті, що під шкіру кров пускали,
На паль садили й в Соловки
Загнали пам'ять на віки.
А ми і далі мовчимо́,
Чого дітей своїх вчимо?
Славну історію дідів?!
Чи тих болотяних щурів,
Що лізуть "язиком" з смартфонів
І не шкодують нам патронів
Справжніх, словесних, вікових.
Бо ми, як кістка в горлі в них,
Що вольні духом були й є
Тому то й дбаймо про своє́.
Нам треба вирвати те жа́ло,
Що нас вбиває і вбивало.
"Какая разница!"
Вже час!
Скільки смертей зійде на нас,
Скільки дітей зазнають кари?!
Їх гнали й гонять в яничари,
Щоб діти Матір убивали,
А ми німими вко́тре стали...
Ми на свої́й землі
Тут правда наша
І Українська Мова, а не раша,
Має нам радувати слух,
Скиньмо кайданів тих ланцух.
13.02.2026 р.
