Повз нашу школу пролягала трамвайна колія
і їздив нею трамвай номер одинадцять
у вікна якого ми узимку невинно кидали сніжки
Сахались пасажири блідли класні керівниці
а завучі червоніли від гніву
червоніти від гніву то була їхня робота
а ми кидали сніжки у вікна трамвая і реготали
не більше не менше ніж діти
одного дня Павло із 7-А — останнім уроком була фізика —
буденно, навіть якось ліниво — жбурнув сніжку у скло
скло небуденно розлетілось на друзки:
снІжка мала всередині шмат криги
Водій трамвая номер одинадцять, червоніючи від гніву, прямо як ті завучі,
біг за Павлом аж до самого магазину меблів
Тим Павлом із 7-А був я
А ти
А ти така сама як та сніжка:
невинна ззовні, крига усередині
І холодна кава розтікається скатертиною
наче світанок обрієм
Доброго ранку люба