Один рукою торкається неба
Інший вище хмар літає у мріях.
По -серед лютих зим тепла, так треба -
У вірі сходить сонечко в надії.
Поет іде у засніжену зиму
Шукає сонечко весни в тумані.
Пише новітню історію в риму,
У тьмі ночі згорає у стражданні.
Болить душа за рідний край до болю,
За матір, що втратила свого сина.
Хто згорів живцем, в цім кровавім бою-
Слово поета ,це розрада єдина.
Слово, це ліки для зболених сердець,
А для вдів і сиріт - високе небо.
Наче пастир духовний кличе овець
Зцілює глибокі шрами в потребі.
А зимою небо низько - низенько
Здається, дістанеш небо рукою.
Відкриваєш світу своє серденько
Від подиху тане сніг під горою.
Шукаємо тепло, як пташка мила,
Для душі ніжності ,ласки, любові.
Складаємо в гніздечку свої крила,
Щоб зігрітись словом у рідній мові .
По - серед море снігу хуртовини,
Холоду , дикого морозу в лютень.
В поета серце наче в дитини,
Розквіта, як бузковий цвіт у квітень.
Серед літа в душі лютує зима,
Дощить немає радості у душі .
Принесла море сліз, і бід ця війна,
Шукаємо благодаті у вірші.
Світло ллється крізь засніжене вікно
Дарує благодать божу у душі.
Слово, як в бокалі іскристе вино
Запалює блаженну мить у вірші.
Падає білий - білий сніг із небес
На щастя, удачу, новий урожай.
Просимо у неба тисячу чудес,-
Щоб на землі був мир , тихий - тихий рай.
