Туман лоскоче гілочки смерек,
блукає тьмяним подихом міжгір‘я,
душа палає покликом небес
у сизім лісі жовтим ластовинням.
Гарячий цвіт кленового вбрання
щипає око вогняним суцвіттям,
над містом - велетень-гора
Яремче береже надійно.
І тихо дмухає ведмідь,
заляканий від гуркоту людського,
він не забув свій давній рід,
він береже родинне коло.
Зима прийде в Карпатські гори
і снігом заблищить дрімучий ліс,
заснуть на гілках діви-повітрулі,
застигне край протоптаних доріг.
А поки стежки барвами мудрують,
горить в очах осінній блиск,
в прозорому, як сльози на чужині,
пливе калина по струмку у низ.
І в світлу ніч між зорями ясними,
що сяють кришталем між жерлом димарів,
читає казку дівчинка родині
про дивний світ Карпатських гір.
