ГОЛОС, ЩО ПОЛИНУВ ЗА МЕЖУ
(Світлій пам’яті Степана Гіги)
Пішов від нас в невіданії далі,
Пішов від нас естради метр Степан,
Не зупинивсь ніде́ на перевалі,
Лишивши пісню нам, як талісман.
Вона звучить у тиші і у залі,
У кожнім серці, що торкнувся він,
І навіть там, де зо́рі вже в печалі,
Полине пісня, як небесний дзвін.
Пішов туди, де обрії вже інші,
Де інший час і світло інше теж,
Та ми тримаєм в пам’яті, як в ніші,
Ту душу, що із пісні не зітреш.
І хай тепер між нами тільки спомин,
Та він живе — у голосі й словах,
Бо той, хто йшов із піснею в долонях,
Злетів із нею в небо, наче птах.
І вже туман лягає на узбіччя,
І вже мовчать дороги уночі,
Та крізь печаль, крізь тишу потойбіччя
Його мотив іде в чиїсь ключі.
Бо він умів торкатися незриме,
Те, що в душі – не вимовиш в словах,
І вже він там, і вже сюди не йтиме,
Співа тепер уже у тих світах.
Пішов від нас, але в піснях зостався,
Бо пісня — це дорога без кінця.
В любові кожній пісні він зізнався,
І житиме у наших він серцях.
Степану вже зійшлися дві дороги:
Одна – земна, а інша — в висоту,
Та й він пішов, не обернувшись, строго,
Немов сказав : «Простіть, та я піду…»
Там інший час, де не болять акорди,
Де кожен звук — прозорий, мов кришталь.
На сцену йшов із усмішкою гордо,
Та вже пішов за обрій він, на жаль.
І вже немає виходу й прощання,
Лише дорога, що веде в блакить.
І тиша, наче оберіг останній,
Тримає те, що вже не відболить.
Тепер про нього пісня нагадає,
Почуємо знайомий нам мотив,
Свіча Степана більше не палає,
Життя і пісню над усе любив.
Уже він там, де світло, що не гасне,
До нас не ве́рне, нам не заспіва,
Він ніс для нас мелодію прекрасну,
Про нього пам’ять лишиться жива.
13.12.2025 р.
©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID:
1053256
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Присвячення
дата надходження: 14.12.2025 01:45:46
© дата внесення змiн: 14.12.2025 01:45:46
автор: КОРОЛЕВА ГІР
Вкажіть причину вашої скарги
|
