І де ця хвойда знову заблукала?
Коли, нарешті, я побачу рай?
А Смерть всміхнулась хитро і лукаво:
"Ти в світі не одна така. Чекай.
Ти ж бачиш, гинуть люди в Україні
В жорстокій, кровожерливій війні.
Втомилась я збирати душі їхні
І бачити пекельний біль рідні.
А ти - стара. Чого тобі журитись?
Прийду по тебе я. Не забарюсь.
Тепер зібрались в пеклі сибарити.
Не видно звідти, як страждає Русь.
Змінило місце пекло, з потойбіччя
Посунулося нині в рідний край.
Тепер вже тут горить земля, а відчай
І страх панують."" Смерте, зачекай!
Залиш мене посеред горя й смути,
Але, прошу, навідайсь до кремля.
Візьми там упира і баламута.
Таких убивць не бачила Земля.
Поганець хоче жити довго, певно.
Людською кров"ю ще не впився він.
Тобі він прислуговується ревно,
Вже заслужив на похоронний дзвін."
Зітхнула Смерть, промовила повільно:
"Забрала б я давно його з кремля.
Але, на жаль, я - пані підневільна.
Чорти добро зробити не велять."
Дякую за коментар. Моє найбільше бажання, щоб усіх кремлівських упирів було знищено, але ж вони - довгожителі. Мабуть, їх на тому світі не хочуть бачити і тримають тут, на нашу бідну українську голову.
Щиро дякую за коментар. Війна для мене - дуже болюча тема, тому й не можу писати про природу чи котів. Просто не можу себе примусити. Перед очима стоять жахливі картини сьогодення в Україні і думки крутяться навколо них.
Сильний вірш! То крик душі про допомогу.Яку, на жаль, ніхто не може надати, забрати упиря, його загрозу... Зібравшись з бісами він п'є кров людьку.Зглянисься ж Боже! Допоможи людству.Вистояти,заспокоїти цю навалу!
Все уде Україна!
Вони можуть нам допомогти, але не хочуть, невірно оцінюють небезпеку. Це погано, бо ніхто ще і ніколи не умиротворяв агресора, який відчував свою безкарність, застосовуючи лише дипломатію. Дипломатія проти КАБів - нісенітниця. Дякую за коментар.