І де ця хвойда знову заблукала?
Коли, нарешті, я побачу рай?
А Смерть всміхнулась хитро і лукаво:
"Ти в світі не одна така. Чекай.
Ти ж бачиш, гинуть люди в Україні
В жорстокій, кровожерливій війні.
Втомилась я збирати душі їхні
І бачити пекельний біль рідні.
А ти - стара. Чого тобі журитись?
Прийду по тебе я. Не забарюсь.
Тепер зібрались в пеклі сибарити.
Не видно звідти, як страждає Русь.
Змінило місце пекло, з потойбіччя
Посунулося нині в рідний край.
Тепер вже тут горить земля, а відчай
І страх панують."" Смерте, зачекай!
Залиш мене посеред горя й смути,
Але, прошу, навідайсь до кремля.
Візьми там упира і баламута.
Таких убивць не бачила Земля.
Поганець хоче жити довго, певно.
Людською кров"ю ще не впився він.
Тобі він прислуговується ревно,
Вже заслужив на похоронний дзвін."
Зітхнула Смерть, промовила повільно:
"Забрала б я давно його з кремля.
Але, на жаль, я - пані підневільна.
Чорти добро зробити не велять."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1050149
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.10.2025
автор: Leskiv