На березі сумно, туманно і лячно,
У води бурхливі опущені ноги.
Під хмарами злими настійливо кряче
Воро́ння нестерпне. У дикій облозі
Ув'язнене серце благає дороги
Не надто мулкої зі спуском пологим,
Охрипло благає, а чути лиш стогін.
У брід не пускає сліпа порожнеча
Потойбіч, що править землею і небом.
Вдягай, моя крихітко, габіт чернечий
Смиренний для серця. А може не треба?
У брід з головою упасти безтямно?
Уперше так страшно, бо то ж не усьоме.
Ось-ось вийде сонце, молись тільки: "Амен"
І морок розвіє пронизливий промінь.
Chara Vinna
