Є друзі, є товариші, з ким жив, усім ділився,
Я їх не вибирав, але у них не помилився.
Бувало спеку, клятий холод з ним терпіли,
І час важкий і скруту такОж здолать зуміли.
Часи пройшли. Дороги наші розійшлися,
І якось - Друже, ми з тобою знов знайшлися.
Як прийнято, зустрілись, він не говіркий,
Напій той, небагато, прийняли гіркий.
Про се, про те, а пам'ятаєш?
А той тепер, він де? А що про того знаєш?
Швиденько час прийшов заколисати втому,
Йому пора настала йти додому.
То я йому кажу, заходь, не забувай,
А він мені, та ні, на цьому все, бувай.
Я так подумав, він на мене серце має,
Хоча й тому радію, що не забуває.
Потисли руки, обнялися,
Та в різні боки й розійшлися…
А потім, черезь місяць, хтось мене питає,
Ти знаєш, Він помер, його уже немає.
Я зрозумів, Він не хотів признатись,
Останній раз прийшов, щоб попрощатись.
Із пережитого.
В. Небайдужий.
Червень 2025 року.
ID:
1041621
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 13.06.2025 19:20:14
© дата внесення змiн: 13.06.2025 19:20:14
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую.
