Довжиною в життя дорога
Розкида камінці по узбіччю.
Сум, помножений на тривогу, -
Замість спокою - тихий відчай.
Чи вже серце згубило лати,
І єство моє склало вже зброю?..
Але хочеться ще писати
Й перемогу отримать в двобої
Між олжою і правдою - всує,
Бо останнє не сказане слово,
Що на вістрі пера мандрує,
Відділяти зерно від полови.
Через гори, поля і ріки,
Через безвість - до самопізнання -
Закарбує правду навіки...
Лиш би слово було не останнім.
