Моєму татові,
доктору фізико-математичних наук
Сергію Володимировичу Ржевському
(1951 – 2023)
Про сера Томаса Ваєтта і родину Тюдорів
Одна з причин цікавитись на початку XXI ст. добою Відродження може бути в тому, що між цими двома епохами помітні, за бажання узагальнювати, деякі спільні риси: значні досягнення в інтелектуальній сфері й політична нестабільність, те, що людину ставлять у центр Всесвіту, даючи їй можливість проявити свою нікчемність – як, втім, і свої позитивні риси. У часто цитованому прозовому монолозі Гамлета чоловік – і «окраса всесвіту», і (в уявленні розчарованого героя) «квінтесенція праху» 1.
Поширений погляд, що в Англії Відродження розпочинається за царювання знаменитого короля Генріха VIII Тюдора (1491–1547, при владі з 1509). Можливо, пригадаєте, що Генріх спочатку одержав від папи римського титул Захисника Віри за твір на підтримку католицизму, але потім порвав з папським престолом і сам очолив церкву в Англії, що він хотів бути гарним закоханим чоловіком, але одружувався шість разів, і двох з шести його дружин було страчено… Одна з дійових осіб цієї драматичної доби – сер Томас Ваєтт2 ((Sir Thomas Wyatt або Wyat, 1503–1542)1503–1542), поет і дипломат. Ці життєві ролі взаємодіяли, бо він запровадив до англійської літератури форми поезії, які розвинулися за кордоном.
Життя Ваєтта та декількох поколінь його родини виявилося тісно переплетеним із життям знаменитої королівської династії Тюдорів. Як відомо, ця династія прийшла до влади внаслідок вторгнення з-за кордону і воєнної перемоги: в битві при Босворті 22 серпня 1485 р. війська англійського короля Річарда III (1452–1485) з династії Йорків були переможені військами претендента на англійський престол Генрі Тюдора, графа Річмонда (1457–1509). Річард загинув у битві і згодом став прототипом великого літературного персонажа, уособлення неситого владолюбства. (Як, можливо, пригадаєте, в сучасній історичній науці триває суперечка, наскільки обґрунтована така оцінка саме історичного Річарда, адже нова династія була зацікавлена в його інтенсивній демонізації, проте образ Річарда III з шекспірівської п’єси зберігає значення саме як яскраве художнє узагальнення певних людських якостей, незалежно від конкретних імені, місця й часу). Генрі став першим монархом династії Тюдорів Генріхом VII і одружився з небогою померлого Річарда, принцесою Єлизаветою Йоркською. Генріхові VII довелося утверджувати свою владу, і він увійшов в історію як сильний король.
Батько Томаса Ваєтта, дворянин з графства Кент Генрі Ваєтт (близько 1460–1536), за Річарда ІІІ зазнав утисків як прибічник Генрі Тюдора, але новий король виявив йому ласку: Генрі Ваєтт увійшов до Таємної ради. Коли у 1509 р. воцарився юний – 18-річний – Генріх VIII, Генрі Ваєтт зберіг місце в Таємній раді і увійшов до кола осіб, призначених наглядати за справами під час юності нового короля. Він мав і декілька інших відзнак. Синові Томасу Генрі Ваєтт дав гарну освіту. Заведено вважати, що Томас вступив до коледжу Святого Іоанна в Кембриджі.
Томас Ваєтт був одружений з Елізабет Брук, дочкою лорда Кобема, проте їх шлюб, формально зберігаючись, фактично розпався, бо Томас звинуватив дружину в невірності. Подружжя Ваєттів стало жити окремо десь з 1526 р.
В історії європейських міжнародних відносин це була доба так званих «італійських воєн» (1494–1559) – суперництва за землі і панівне становище в Італії, яка ще не була єдиною державою, між Францією та Іспанією, король якої з 1516 р. Карл I Габсбург (1500–1558) був також з 1519 р. імператором Священної Римської імперії під іменем Карла V. Генріх VIII, який був одружений з тіткою імператора Карла, Катериною Арагонською (1485–1536) і мав мрію здобути славу завойовника Франції, змінював свою позицію у цьому протистоянні, укладаючи союзи то з тією, то з іншою стороною, залежно від обставин. Його лорд-канцлер, архієпископ Йоркський Томас Вулсі (1473?–1530), намагався забезпечити для Генріха роль арбітра в цих конфліктах 3.
З 1527 р. Генріх став вживати заходів для того, щоб анулювати шлюб з Катериною Арагонською: він прагнув одружитися з молодшою коханою, яка народила б йому сина. Від шлюбу з Катериною Генріх мав дочку Мері (1516–1558), яка була на той час його спадкоємицею, проте король хотів, щоб йому спадкував саме син: це зміцнило б молоду династію, допомогло б уникнути її залежності чи від іноземної держави, чи від внутрішньої аристократії (адже дочка-спадкоємиця мала б коритися чоловікові). Те, що королева Катерина доводилася тіткою імператорові, відіграло роль при організації її спротиву рішенню чоловіка покинути її.
Дипломатична діяльність Томаса Ваєтта в 1526 та 1527 рр. у Франції, Венеції та Римі стосувалася створення Коньякської Ліги – союзу проти імператора Карла, куди увійшли король Франції Франциск I (1494–1547), який звільнився з полону імператора і відкинув договір з ним як нав’язаний в полоні, папа римський Климент VII (Джуліо Медічі, 1478–1534), правителі Мілану, Флоренції та Венеції. Генріх VIII офіційно був протектором Ліги і надав їй фінансування. Ваєтт був помічником головного представника Англії, який здійснював дипломатичні доручення щодо Ліги, але у 1527 р. головний представник зламав ногу і його завдання перейшли до ще зовсім молодого Ваєтта. У 1526 р. найманці на службі імператора вдерлися до Італії, протидіючи Лізі; Ваєтт потрапив у полон і був викуплений. Широко відомим трагічним епізодом цієї війни стало розграбування Риму найманцями імператорської армії у травні 1527 р. – il Sacco di Roma. Під тиском імператора Карла папа Климент не міг задовольнити бажання короля Генріха й анулювати його шлюб; це і призвело врешті-решт до розриву Генріха VIII з папським престолом. Кардинал Вулсі, який не зміг організувати анулювання шлюбу, втратив у 1529 р. посаду лорд-канцлера і був би страчений, якби не помер.
Є підстави вважати, що Томас Ваєтт співчував королеві Катерині Арагонській: він присвятив їй переклад твору Плутарха «Про спокій духа» (його переклад – «The Quyete of mynde»), який зробив з латинського перекладу наприкінці 1527 р. і який було опубліковано 1529 р. Цей переклад Ваєтта став майже єдиною його працею, опублікованою за його життя, єдиною, дата створення якої точно відома, однією з дуже небагатьох, які мають очевидну посвяту і яка прив’язана до конкретних місця й часу. 4 Доброчесна, сильна духом королева Катерина, молодша дочка знаменитих «католицьких королів» Іспанії Фердинанда й Ізабелли, була популярна в Англії, проте, можливо, Ваєтт мав і особисті причини не схвалювати анулювання королівського шлюбу.
Пізніше, у 1537–1538 рр. та 1539–1540 рр. Томас Ваєтт був англійським послом в Іспанії. На шляху туди в 1537 р. він написав листа своєму синові, який нещодавно одружився, із закликом до доброчесного життя і побажанням шлюбу, щасливішого за шлюб батьків. Повідомляють, що у 1537 р. на шляху до імператорського двору під час перетину кордону між частинами Іспанії, Каталонією та королівством Арагон, англійську місію зупинили та обшукали. Коли Ваєтт як посол заперечив проти сплати мита, йому відповіли: «Якби Христос або святий Франциск йшли з усіма учнями, і їм не вдалося б врятуватися». Посланець імператриці, який віз від неї імператорові шовкову квіточку, яку вона зробила, теж був підданий обшуку . 5.
У цей час ставлення до Англії в католицькому світі було зіпсоване через розрив Генріха VIII з папою римським. Становище далі ще ускладнилося, коли з’явилася перспектива франко-іспанського перемир’я. Ваєтт мав покращити стосунки Генріха VIII з імператором Карлом і не допустити союзу імператора з Франциском I проти Генріха VIII. Існувала можливість династичного шлюбу, який зміцнив би зв’язки між імператором та англійським королем — шлюбу між двоюрідними сестрою й братом Мері, дочкою Генріха VIII та Катерини Арагонської, та принцом з королівської сім’ї Португалії — інфантом Луїшем (1506—1555). Вони були двоюрідними братом і сестрою імператора Карла V, бо і Карл, і Луїш, і Мері були дітьми сестер — іспанських принцес, дочок Фердинанда й Ізабелли. Проте жодна зі сторін насправді не хотіла цього шлюбу. Згодом, у 1554 р., як відомо, англійська королева Марія I вийшла заміж за сина Карла V, отже – свого двоюрідного небожа, майбутнього великого короля Іспанії Філіппа II (1527–1598). Шлюб їх не вважається щасливим; Марія померла раніше за чоловіка і виявилася другою з чотирьох його дружин. Запобігти такому договору між імператором Карлом та Франциском I, де не брав би участі й англійський король, теж не вдалося. У травні 1538 р. Ваєтт був відісланий імператором до Англії з пропозиціями до Генріха VIII. Імператор обіцяв не укладати договору з Франциском I, якщо Ваєтт повернеться протягом 25 днів. За відсутності Ваєтта 18 червня 1538 р. між імператором і королем Франції було укладено Ніццьке перемир’я на 10 р.; Ваєтт повернувся 22 червня. У грудні 1538 р. папа римський Павло III (1468–1549) відлучив Генріха VIII від церкви, що підсилило небезпеку спільного іспано-французького вторгнення до Англії; проте імператор і король все ж замало довіряли один одному, і такого вторгнення не відбулося.
Ваєттові переважно не щастило у виконанні дипломатичних доручень, він пережив небезпеки і мав нагоди переконатися у мінливості долі. Проте під час перебування у Франції та Італії він одержав змогу наблизитися до їх культурних здобутків, міг навіть особисто познайомитися з цікавими для нього іноземними письменниками-сучасниками. Дипломатія, як і література, показувала йому можливості слів як засобу. У культурній сфері Томас Ваєтт виявився успішнішим дипломатом, ніж у політичній, хоча цікавість до політичних умов його діяльності, як дипломатичної, так і літературної, зберігається, що відображено і в художніх творах.
Сер Томас Ваєтт (він був посвячений у лицарі в 1535 р. 6) вважається засновником ліричної поезії англійського Відродження, автором, який запровадив до англійської поезії форми сонета і рондо; він використовував також дантівські терцини. Його відносять до поетів-петраркістів, тобто літературних наступників великого Франческо Петрарки (1304–1374), який оспівав свою любов до мадонни Лаури, прекрасної й недосяжної. Загалом творчість Ваєтта багата на різні форми та жанри: окрім сонетів і рондо він писав пісні, балади, епіграми, сатири, переспіви псалмів.
Форма сонета виникла, як вважається, в Італії у XIII ст.., назва походить від провансальського слова sonnet (пісенька). Сонет завжди складається з 14 рядків, розташування рим у них на практиці допускає різні варіанти, хоча найбільше відомі окремі типи, що виникли в італійській та французькій поезії. Це та з твердих форм європейської поезії, яка одержала найбільше поширення 7. Ваєтт для зручності застосування англійської мови створив форму сонета з трьох катренів 8 і кінцевого двовірша; властива його сонетам система рим — abba abba cddc ее. Форма рондо виникла у французькій поезії XIV ст. Класичне рондо має складатися з 15 рядків у трьох строфах по дві рими за схемою aabba, abbr, aabbar, де r — це рефрен, що не римується і повторює перші слова першого рядка 9.
Популярність сонетів Петрарки сприяла популярності форми сонета. Томас Ваєтт і перекладав англійською сонети Петрарки, і писав оригінальні твори, використовуючи петрарківські теми й образи. Іноді він міг перекласти лише першу строфу петрарківського сонета, а далі надати запозиченому образу свою інтерпретацію 10. Ваєтт продовжував відому поетам, включаючи Петрарку, традицію: до того, що вже існує, додавати нове 11. Часто, дуже часто кохана ліричного героя Ваєтта жорстока до нього, міняється до нього, насміхається з нього… Ліричний герой, втім, – також непостійний у своїх почуттях, у чому зізнається. Коментатори радять читачеві і пам’ятати про явище «куртуазної любові», гри в кохання, яка була важливим складником культури того часу, хоча іноді – невідомо, коли – гра могла перетворюватись на серйозне. Нарешті, переважна більшість поетичних творів Ваєтта була опублікована після його смерті – у 1557 р,, у колективній збірці, яка за іменем свого видавця, Річарда Тоттеля (близько 1530 – близько 1594), має в літературознавстві скорочену назву «Тоттелівська збірка» («Tottel’s Miscellany»). Заголовки у цій збірці редакторські. Там, де заголовок черговий раз сповіщає про почуття закоханого, можливо, первісно йшлося про інші переживання – кар’єрні або сприйняття політичних подій, почуття не автора, а інших осіб 12. Ваєтт у своїй поезії говорить не лише від імені коханця, що переживає пригоди, а й від імені царедворця, знайомого з усталеними формами придворного життя, з його спокусами та загрозами, його вишуканою грою та непевністю. Серед тем творів Томаса Ваєтта присутня і тема змін – коли на гірше, коли на краще, і не завжди це можна тлумачити лише як зміни у коханні.
У традиційній відповіді на питання «хто був прототипом жорстокої коханої» – ще один зв’язок між долею Ваєтта і долею королівської родини (або, можна сказати, між мистецтвом і політикою). Вважається, що нещасливий у шлюбі, але гарний і талановитий Ваєтт був закоханий в Анну Болейн (близько 1501–1536) – чарівну й освічену фрейліну, майбутню другу дружину Генріха VIII, причину розриву короля Англії з папою римським, яка стала вінчаною королевою Англії і матір’ю великої Єлизавети I (1533–1603), але несподівано була страчена за звинуваченням – навряд чи справедливим – у багаторазовій подружній зраді. Непрямі підтвердження версії про любов Ваєтта до Анни і про те, що до шлюбу Анни з королем вони були коханцями, коментатори знаходять у творах Ваєтта. За бажання гратися в асоціації і наполягати на зв’язку часів, можна побачити в темноокій брюнетці Анні Болейн (чи, точніше, героїні ваєттівських творів) попередницю «смуглої леді» шекспірівських сонетів. Принаймні, можна твердити, що таке тлумачення творів Ваєтта вплинуло на художній образ – чи то пак образи – Анни Болейн у інших авторів. Відомо, що Ваєтт згодом зустрів іншу кохану, Елізабет Даррелл, фрейліну Катерини Арагонської – про те, що ліричний герой має нове кохання, сповіщають і твори Ваєтта.
Та також відомо, що Ваєтт був у дружніх стосунках з організатором як умов для анулювання шлюбу Генріха VIII з Катериною Арагонською, так і пізнішої загибелі Анни Болейн – знаменитим головним радником Генріха VIII і своїм черговим тезкою Томасом Кромвелем (близько 1485 — 1540), юристом, який теж відвідав Італію, сином коваля, який зробив кар’єру другої людини в країні, став графом Ессексом, але був страчений, коли втратив королівську милість. Існують дві основні, такі, що взаємодіють, версії загибелі королеви Анни Болейн. За однією, король Генріх захотів позбавитися колись коханої дружини у такий спосіб, щоб законність його нового шлюбу не викликала сумнівів: Анна народила дочку Єлизавету, але не змогла народити сина. За іншою, ініціатором загибелі Анни вважається сам Томас Кромвель: у нього зіпсувалися стосунки з Анною, і крім цього, Кромвель став працювати на зближення Англії з імператором Карлом V, і з огляду на це позбавитися Анни було б корисним 13. Після смерті Анни Болейн, Генріх взяв шлюб з Джейн Сеймур (1508—1537), яка вважається контрастною за вдачею до Анни, тихою та лагідною, народила йому такого бажаного спадкоємця-хлопця, майбутнього короля Едварда VI (1537—1553), але померла за дванадцять днів по тому. Король Едвард помер зовсім юним – 15-річним – і найбільше відомий навіть не політикою утвердження протестантизму в Англії, а як прототип героя-принца з роману Марка Твена «Принц і жебрак» (1881). Зі свого боку, Томас Кромвель втратив ласку й захист короля тоді, коли у пошуках протестантського альянсу організував Генріху четвертий шлюб (1540) – з німецькою принцесою Анною Клевською (1515—1557), яка при особистій зустрічі не сподобалась королю, і їх шлюб було майже одразу анульовано.
Через близькість до Томаса Кромвеля сер Томас Ваєтт став персонажем сучасної нам художньої літератури: він з’являється у серії романів видатної письменниці Гіларі Мантел (1952—2022) «Вулфголл», «Везіть тіла» і «Дзеркало і світло», де звичайний негідник англійської історії, хоча й важливий будівельник англійської державності, творець королівської зверхності над церквою в Англії, отже – англійського суверенітету Томас Кромвель постає як змальований з очевидною авторською симпатією головний герой. Безпосередньо від письменниці сер Томас Ваєтт одержує облесливу характеристику як «джентльмен необмеженого інтелекту» 14, а романний Томас Кромвель висловлюється про сера Томаса Ваєтта так (дещо вульгарно, але з захопленням):
«Він говорить не для того, аби послухати свій голос, сперечається не лише через бажання довести свою перевагу. Ваєтт не складає любовних віршів одразу шести жінкам, як Джордж Болейн 15 , що сподівається заманити в темний куток хоча б одну і засунути в неї свій член. Ваєтт пише, коли хоче застерегти або засудити, – і не заради того, щоб зізнатись у своїх почуттях, а з метою їх приховати. Йому відома честь, але не відомі хвастощі. Ваєтт – чудовий придворний, проте добре знає, що цього замало. Вивчає світ без презирства, приймає без заперечення. Він утратив ілюзії, проте в нього залишилися надії 16. Його очі розплющені, а вуха чують те, чого не чують інші» 17 .
Син сера Томаса Ваєтта від його шлюбу, сер Томас Ваєтт Молодший (1521–1554), згодом за царювання королеви Марії I, дочки Генріха VIII і Катерини Арагонської, був незадоволений бажанням королеви вийти заміж за іспанського принца Філіппа, тому взяв участь у змові в інтересах дочки Генріха VIII і Анни Болейн Єлизавети і був страчений. Його ж син Джордж Ваєтт (1554–1624) став першим біографом Анни Болейн.
Сер Томас Ваєтт декілька разів за своє життя був ув’язнений. У травні 1534 р. він потрапив до в’язниці Фліт через бійку з лондонською сторожею (the Serjeants of London), у якій одного зі сторожі було вбито, але швидко дістав волю. Мабуть, найвідоміший широкому читачеві факт біографії Ваєтта: у травні 1536 р. він перебував у Тауері одночасно з Анною Болейн і її п’ятьма гаданими коханцями, але і тоді дістав волю. (Іноді припускають, що ціною цього могли стати свідчення проти Анни і звинувачених у перелюбі з нею 18). Ще інший раз був у січні 1541 р.: Ваєтта було обвинувачено у державній зраді за зневажливий відгук про короля і контакти з родичем Генріха VIII, який став ворогом короля, кардиналом Реджинальдом Поулом (1500–1558). Раніше Ваєтт планував вбити Поула 19 ; це не вдалося, проте ми можемо вважати, що не лише Поулові, але й Ваєттові пощастило. Відома написана Ваєттом захисна промова, у якій він намагався спростувати гадані обвинувачення і, зокрема, звернув увагу на те, що зміна в слові одного складу, чи на письмі, чи усно, може для розуміня правди дуже прислужитися чи спричинити хибу 20. Тоді Ваєтт до суду дістав помилування на прохання п’ятої дружини Генріха VIII, юної Катерини Говард (близько 1521–1542), кузини Анни Болейн. Томас Кромвель на той час вже наклав головою – в день весілля Генріха й Катерини Говард (28 липня 1540), але і Катерину згодом було страчено за звинуваченням у подружній зраді… Генріха пережила, хоча не надовго, його шоста дружина, Катерина Парр (1512–1548), розумна, навіть письменниця, для якої король був третім чоловіком. Після смерті короля Катерина Парр взяла четвертий шлюб — з братом Джейн Сеймур Томасом, але невдовзі померла.
Сер Томас Ваєтт не дожив до сорока років, але помер не на ешафоті — від хвороби. У своїй національній літературі він мав значних спадкоємців. Його слова — і вияв діалогу культур, і ілюстрація до популярної у нащадків різноманітної епохи, і слід, який людина, навіть не розкриваючи вповні своєї особистості, залишила по собі в поезії.
1. В. Шекспір. Гамлет, принц Датський (дія друга, сцена 2), переклад Л. Гребінки.
2. Передають також як Вайєтт або Ваятт. Щоб відрізнити від його сина Томаса, поета називають також сером Томасом Ваєттом Старшим.
3. Детальніше про це, наприклад: Ржевська В. Договірно-правова діяльність короля Англії Генріха VIII та кардинала Томаса Вулсі як складова «італійських війн» у XVI ст.. Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2012. – Вип. 127, ч.II. – С. 90 – 103.
4. Brigden S. Thomas Wyatt. The Heart’s Forest. . London: Faber & Faber, 2012. P. 132.
5. Letters and papers, foreign and domestic, of the reign of Henry VIII. London: Printed for her Majesty’s Stationery Office. 1891. Vol.XII, Part II. P.45.
6. Table of Dates. Sir Thomas Wyatt. The Complete Poems. Edited by R.A. Rebholz. Penguin Random House 1978. P. 35.
7. Гаспаров М. Л. Сонет // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. урков. — М.: Сов. энцикл., 1962—1978.
Т. 7: «Советская Украина» — Флиаки. — 1972. — Стб. 67—68.
https://feb-web.ru/feb/kle/kle-abc/ke7/ke7-0671.htm
8. Катрен — чотирирядкова строфа, що містить в собі завершену думку. А. Квятковский. Поэтический словарь. Москва: Советский писатель, 1966. С. 132.
9. Гаспаров М. Л. Рондо // Краткая литературная энциклопедия / Гл. ред. А. А. Сурков. — М.: Сов. энцикл., 1962—1978.
Т. 6: Присказка — «Советская Россия». — 1971. — С. 392.
https://feb-web.ru/feb/kle/kle-abc/ke6/ke6-3922.htm
10. Детальний науковий огляд лірики Ваєтта і її значення: Боковець А. Лірика Томаса Вайєтта у контексті англійської ренесансної поезії першої половини XVI століття. Ренесансні студії. – 2012. – Вип. 18–19. – С. 3 – 34.
11. Brigden S. Op.cit. 6, ‘P.157.
12. Цю ідею розвиває Н.Шулман у книзі: Shulman N. Graven with Diamonds. The Many Lives of Thomas Wyatt. Courtier, Poet, Assasin, Spy. London: ShortBooks, Ltd. 2012.
13. Цю версію висловлено: Ives E. The life and death of Anne Boleyn: 'the most happy'. Oxford: Blackwell Publishing, 2005. P. 312–315.
14. Буквально ‘a gentleman of unlimited intellect’.У перекладі В. Михалюка «джентльмен, людина напрочуд розумна».
15. Джордж Болейн (близько 1503/1504–1536) – молодший брат Анни Болейн, відомий у свій час як поет і страчений серед гаданих коханців Анни. Втім, один з віршів, приписуваних Томасу Ваєтту, приписується також Джорджеві Болейну.
16. Буквально «Він не має ілюзій, та має надії ». (‘He has no illusions but he has hopes’).
17. Мантел Г. Везіть тіла. Роман / Пер. з англ.. В. Михалюк. –- Харків: Вид-во «Ранок»: «Фабула», 2024. – С. 302-303.
18. N. Shulman. Op.cit. P. 194.
19. N. Shulman. Op.cit. P. 283-284, 288.
20. N. Shulman. Op.cit. P. 328-336.
ID:
1038849
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.05.2025 12:04:20
© дата внесення змiн: 04.05.2025 10:15:49
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
