На білій щоці від подушки заломи,
вологе повітря терпке до оскоми.
Ці ранки лютневі похмурі і тьмяні,
іду тумані, у сонному стані.
Бажання яскраві, лоскочуть за щічки
і я усміхаюсь, це нібито звичка,
що може підняти із прірви тривоги.
Прокинулась – значить жива. Слава Богу!
