Вона сидить на сонячнім заході,
Та думка лиш про одне,
Щоб він нарешті відчув на собі
Все те осіннє й старе…
Закутана в житньому колосі,
Гляділа у тиху даль,
А в голові лунала мелодія,
То був меланхолійний вальс.
І вже все забуто, і пройдено,
Та серце чогось ще щемить,
А голос її дзвінкий колись
Тепер лиш тихенько мовчить.
